Позбавлений чогось в дитинстві, людина може витратити все життя, аби компенсувати ці пропуски перших років. Деякі так захоплюються, що зупинити їх вже неможливо, навіть якщо їм підкорилися самі надхмарні вершини. Сенсаційний дебют бруклінського реппера Jay-Z у 1996 році поклав початок його стрімкої і дуже плідной кар'єрі. Він випускає по альбому в рік з обов'язковими мільйонними накладами, вистрілює хіти обоймами, немов з кулемета. А тим часом довкола нього лейбла Roc-a-Fella Records формується ціла імперія ("реп-династія") і конкурувати з ним на музичному ринку стає все складнішим. Jay-Z виправ руки в суміжних або зовсім віддалених сфер: розробляє дуже успішну лінію одягу Roca Wear, фінансує зйомки декілька крупнобюджетних картин в Голлівуді. Не говорячи вже про успіхи в реп-індустрії: довгий список відкритих лейблом нових імен і вихованих своїми силами продюсерів, серія масштабних гастрольних турів по стадіонах всієї Америки. Він став всюдисущим - у чартах, на MTV, у радіоефіре, в кіно, в пресі. Це потужне настання по всьому фронту позбавило потенційних противників можливості чинити опір. Навпаки, багатьом довелося грати по нових правилах, орієнтуватися на нові тенденції, які привніс в реп-індустрію Jay-Z зі своїми вихованцями.
Якщо кому-небудь надумалося б написати книгу на тему "Як загартовувалися реппери", по-своєму дуже повчальну, біографія Jay-Z послужила б незамінним джерелом інформації. Шон Кори Картер (Shawn Corey Carter), майбутній Jay-Z, пройшов відмінний гарт, який зробив його майже неуязвімим. Він народився 4 грудня 1970 року в одному з найпохмуріших і криміногенних кварталів Брукліна, сумнозвісного району Нью-Йорка.Поки його батько залишався в сім'ї, протистояти впливу вулиці ще якось удавалося. Коли батьки розлучилися, Шон виявився наданий сам собі. Собі і вулиці, де орудували наркоторговці і злочинні угрупування. Ще зовсім зеленим тинейджером він почав самостійно заробляти на життя, удаючись до будь-якого доступного йому способу, навіть незаконному. А віддушину знаходив в захопленні хіп-хопом, вигадував тексти і мріяв про кар'єру реппера. У компанії друзів його називали Джеззі (Jazzy) - ось звідки взявся Jay-Z. У 16 років він відчув себе вже досить дорослим, аби порвати з Брукліном і почати боротьбу за місце в шоу-бізнесі. Цей підготовчий період продовжився майже десять років. На перших порах йому дуже допоміг молодий нью-йоркський реппер Jaz-O (aka Big Jaz), в якого вже був контракт з невеликою компанією, але жодних натяків на успіх. Зате Jaz-O поділився з молодим другом своїм життєвим досвідом - як орієнтуватися в реп-індустрії, до кого звертатися, як себе подати. Jay-Z зробив з ним декілька записів, деякий час грав в нині забутій групі Original Flavor, працював з іншими нью-йоркськими репперамі. Але далі справа ніяк не йшла.
Зневірившись чекати біля моря погоди Jay-Z приймає досить нестандартне рішення - відкриває свій власний лейбл Roc-a-Fella Records. Його співучасниками в цій авантюрі стають його друзі Деймон Деш (Damon Dash) і Карім Берк (Kareem Burke). Тепер він сам собі господар, посередники усунені, і можна працювати на власну кишеню. Залишилося знайти надійного дистрібьютера. Поширювати диски погодилася рекорд-компанія Priority Records (а згодом і Def Jam).
Всі формальності були улагоджені, можна було дебютувати, тим більше що матеріал для першого альбому накопичувався вже давно і залишалося лише зробити останній ривок. У червні 1996 року Jay-Z його зробив і представив свій первісток - альбом "Reasonable Doubt". Оперативніше всіх на реліз відреагували нью-йоркські реп-фани. Повільніше розгойдувалася остання Америка, але і вона здалася. Хоча вищим досягненням альбому в чартах була всього 23 рядок в Billboard 200, "Reasonable Doubt" майже відразу почав сприйматися як потенційна класика. Найефектнішим номером на альбомі був сингл "Ain't No Nigga", дует з Фокси Браун (Foxy Brown). Когось залучала агресивність гангста-репа, похмура щирість історій про жорстоке вуличне життя, когось - наявність серед співавторів DJ Premier і Notorious B.I.G. (у треку "Brooklyn's Finest"), когось - дивна словесна еквілібристика Jay-Z. В будь-якому разі, його популярність неуклонно зростала, чому посприяли ще три досить успішних синглу - "Can't Knock the Hustle" (за участю Мері Джей Блайдж (Mary J. Blige)), "Dead Presidents" і "Feelin' It".
З перших кроків у великому шоу-бізні реппер вирішив бити напевно. Він працював лише з найсміливішими, наймоднішими продюсерами. Серед них - Кларк Кент (Clark Kent) DJ Premier, Теді Райлі (Teddy Riley) Trackmasters, Тімбеленд (Timbaland), Swizz Beatz. За свою кар'єру він примудрився записатися, здається, зі всіма значними артистами в реп-коммуне: Notorious B.I.G., Джа Рул (Ja Rule) DMX, Ludacris, Місси Елліотт (Missy Elliott), Снуп Догг (Snoop Dogg) Too Short і так далі.
К встрече второго альбома публика была подготовлена уже гораздо лучше. Тому диск "In My Lifetime, Vol. 1" (1997) легко взлетів на 3 строчку поп-чарта і поліпшив показники накладів дебюту. Jay-Z зробив все можливе, аби з'явитися перед фанами у всьому блиску. Запис ряснів дуетами із знаменитостями (Пафф Дедді (Puff Daddy), Лив Ким (Lil" Kim) і ін.) і могла похвалитися потужною командою продюсерів і аранжувальників, включаючи Теді Райлі. Але ще важливіші наслідки мала свідома ставка на поп-реп, який був ефектніший і сприймався легшим. Різкий відхід від гангста-репа збільшив аудиторію артиста у декілька разів. Ключові сингли "Sunshine" і "The City Is Mine" наочно ілюстрували виграшну поп-репа, який без зусиль пробивав собі дорогу на радіо і не давив на слухачів тією похмурою атмосферою, яка рясніла в треках першого альбому. Для гнітючих настроїв не знайшлося місця навіть в найдраматичніших номерах, таких як "Streets Is Watching" або "Rap Game/Crack Game".
Третій лонг-плей, точніше (у термінології автора) - другий том його зібрання творів "Vol. 2: Hard Knock Life" (1998), отстояв від гангста-репа ще далі. Це було не стільки особисте волевиявлення музиканта, скільки вимога продюсерів, що орієнтувалися на комерційну привабливість. Jay-Z залишався людиною з масою внутрішніх конфліктів, що видно, наприклад, по пісні "Cash, Money, Hoes", записаною з DMX. А ось його продюсери шукали будь-які лазівки, аби вводити ефектні елементи, використовувати наймодніші прийоми. Це зіткнення контрастів створювало деяку напругу, по-своєму теж привабливе, особливо в синглах "Can I Get A..." і "Hard Knock Life (Ghetto Anthem)". Обоє ці трека виявилися настільки популярними, що фінішували в Тор 20 рейтингу Billboard і просто заполонили радіоефір. Продовжуючи потурати смакам широкої публіки і згладжуючи найгостріші моменти в своїх автобіографічних текстах, артист, природно, добився бажаного: "Vol. 2: Hard Knock Life" знайшов ще більше покупців, чим обоє його попередника (лише у США їх вже більше п'яти мільйонів), і без зусиль очолив американський поп-чарт, провівши на першому рядку п'ять тижнів підряд. А остаточно "залакувала" успіх диска премія Grammy, видана музикантові за кращий реп-альбом.
Починаючи з 1998 року кожен новий реліз реппера в обов'язковому порядку добирався до першої позиції Billboard 200. Ця доля не минула і четвертий альбом "Vol. 3... Life And Times Of S. Carter", виданий в 1999 році. Завидний рівень продажів міг порівнятися лише з блискучим складом музикантів і продюсерів, які на різних стадіях брали участь в створенні альбому. Майже для кожної пісні притягувався окремий реппер або вокаліст, а саундом займався окремий продюсер. Це був найпомпезніший, а заразом і щонайдовший диск в його кар'єрі.
П'ятий лонг-плей називався "Dynasty Roc la Familia" (2000 рік). Звичайно, це був хіт #1, звичайно, він став мультіплатіновим, звичайно, відбрунькував серію пробивних хіт-синглов, звичайно, переважала колективна творчість. На правах запрошених репперов фігурували в основному кращі викованці Roc-a-Fella Records: Біні Сайджел (Beanie Sigel), Мемфіс Відблиск (Memphis Bleek) і Еміл (Amil). Що стосується продюсерських обов'язків, то це був якраз той випадок, коли Jay-Z зробив ставку на нових для себе і не дуже відомих продюсерів, зате професіоналів з величезним потенціалом, в чому незабаром всі і змогли переконатися. За звучання "Dynasty Roc la Familia" відповідали Кейн Уест (Kayne West), Джаст Блейз (Just Blaze) і продюсерська команда Neptunes. Саме Neptunes спродюсировалі найяскравіший хіт з цього альбому "I Just Wanna Love U (Give It 2 Me)", який очолив рейтинг хіп-хоп-синглов і наголосився на 11 місці в чарті Billboard Hot 100.
Незадовго до появи нового лонг-плея "Blueprint" (2001) реппер на правах хедлайнера відіграв сет на шоу Hot 97's Summer Jam 2001 у Нью-Йорку, де вперше виконав новий трек "Takeover". Якщо йому потрібний був скандал, то він свого добився. Різкі нападки на Продіджі (Prodigy) з групи Mobb Deep, які він дозволив собі в тексті, для повноти картини супроводилися демонстрацією гігантських фотографій юного Продіджі в танцювальних костюмах. Альбомна версія трека збагатилася викривальними репліками і за адресою іншого артиста - Неса (Nas). Той не був добродійним християнином і відповів тією ж монетою, записавши трек "Ether" з шпильками в адресу Jay-Z. Який, у свою чергу, парирував ще одній реп-тірадой під назвою "Super Ugly", де пройшовся по Продіджі. Годі і говорити, з яким нетерпінням стежили фани обох музикантів за цим поєдинком, який, як годиться, послужив їм обом додатковою рекламою.
Диск "Blueprint" не був обійдений увагою публіки не лише із-за з'ясування стосунків між репперамі, але і з найбанальнішої причини - на нім було предостатньо відмінних пісень, наприклад, один з самих розкручених хітів року "Izzo (H.O.V.A.)" (#8 у поп-чарті) або сильний трек "Girls, Girls, Girls" (фіналіст Тор 20). Порушуючи традицію останніх років, велику частину пісень, представлених на альбомі, реппер виконував сам, за винятком дуету з Емінемом (Eminem) в треку "Renegade". Альбом вийшов найодвертішим, навіть інтимним, з часу дебютного диска "Reasonable Doubt". Слухачі це оцінили. Ряд критиків, підводячи підсумки року, назвали "Blueprint" кращим альбомом. Багато хто рахує цю роботу творчою вершиною в кар'єрі реппера.
А ось кульмінацією його взаємин із законом, давно вже непростих, стало вирішення суду, винесене в грудні 2001 року: три роки умовно за побої, які він наніс продюсерові Лансу Рівере (Lance Rivera) в нью-йоркському нічному клубі.
Активності і плодючості Jay-Z можна лише позаздрити. При всій своїй музичній і виробничій завантаженості він протягом багатьох років залишався реп-артистом, що дуже зажадався, і співавтором. Його допомогою в 2001 році скористалася група Roots, з якою він записав диск "Unplugged", а в 2002-м на пару з R. Kelly він підготував LP "Best of Both Worlds". Коли підійшов час зайнятися і власним альбомом, виявилось, що у нього готові більше 40 нових пісень. 25 з них він представив на подвійному диску "The BlueprintІ: The Gift & the Curse" (2002). Хоча замислювався реліз, по логіці, як продовження альбому "Blueprint", але вийшов він менш відвертим, та і не таким компактним, зате був зроблений з розмахом і помпою. Головна ставка при розкручуванні робилася на кавер-версию Тупака (2Pac) "'03 Bonnie & Clyde", яку Jay-Z виконав дуетом з Бейонс Ноулс (Beyoncе Knowles). Це був лише початок його стосунків з Бейонс. Влітку 2003 роки він начитав реп для її хітової композиції "Crazy Love", а через полгода назвав її своєю нареченою. До цього часу артист вже твердо вирішив, що його новий лонг-плей "The Black Album" стане останньою - мабуть, тому і чорною - сторінкою в його кар'єрі. Альбом вийшов в самому кінці 2003 роки, успішно очолив американський рейтинг, а Jay-Z свого слова назад так і не забрав.
Поки що він твердо має намір повністю перекваліфіковуватися в бізнесмена, причому не лише музичного. Попереду ще нова лінія спортивного взуття Black Sneakers для компанії Reebok, а також автобіографічна книга "The Вlack Вook". Яким би не було його музичне майбутнє, минулі досягнення Jay-Z професіонали оцінили дуже високо. У травні 2004 року Американське суспільство композиторів, авторів і видавців (ASCAP) вручило йому спеціальну винагороду Golden Note Award. Її присуджують артистам, які зробили найбільш потужний вплив на розвиток хип-хопа і рітм-н-блюза. Гідне завершення кар'єри для одного з найвідоміших капіталістів в хип-хопе.
